Без шпалы рельсы не лежат,
На шпалу рельсы вес слагают,
Не сможет поезд пробежать
Без шпал по рельсам – кто не знает?
Давно утопли бы в земле,
Давно бы с почвой их сравняли,
И изогнулись бы в узле,
Хотя и сделаны из стали.
Вы так прямы, вы так правы,
Вы так блестящи и не ржавы
Но кто, скажите, рельсы, вы
Без поперечной этой шпалы?
Вы простираетесь вперёд
Столь параллельными путями,
Но кто опору вам даёт,
Лежа в смирении под вами?
Кто вас двоих соединил
В пути том, бесконечно длинном,
К себе обеих прикрутил
В предназначении едином?
И вам ли спорить, кто из вас
Прямей, первей, правей, надёжней,
Кто сталь из вас, а кто пластмасс,
Кто раньше вылит, а кто позже.
Взгляните, милые, под низ,
А то вы в выси всё, да в дали;
Вы – лишь соломенный карниз,
Хотя и сделаны из стали…
---
Комментарий автора: Слово "Господь" (равно как и "господин") в еврейском языке одного корня со словом "шпала, цоколь", то есть то, что служит опорой, основанием. В нашем понимании "господин" это тот, кто властвует, довлеет, находясь сверху. В действительности, всё наоборот.
Кто же эти две рельсы, хотелось бы, чтобы читающий поразмыслил сам.
Иначе, притча перестанет быть притчею, и потеряет своё назначение :)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
