Как хорош наш Владимирский храм!
Приходите сюда помолиться,
Я уверен понравятся вам
Прихожан просветленные лица.
В этом храме особый настрой,
И молитву душа проливает
Обретая сердечный покой,
Духом Веры нутро наполняет.
Херувимской молитвенный слог
Хор поет величаво и плавно,
Разверзая лепной потолок
Вознося, в вышних Богу «Осанна!»
Храм намолен, уютен и мил,
От икон благодать источает,
А священник отец Даниил
И покрестит вас и повенчает.
После службы, для бодрости сил,
Как заведено, по обычаям,
Вас сестричество в зал пригласит,
Угостит пирожками и чаем.
Приходите друзья, здесь вас ждут,
И окажут вам радость сердечную,
А Господь призовет- отпоют
И проводят вас в жизнь безконечную.
Как по лику Святому миро
Так слеза умиленья катится,
Да! Владимирский храм наш ХОРОШ!!!
Приходите сюда помолиться.
С Божьей помощью прихожанин храма
Николай Токарь.
Николай Токарь,
Сидней. Австралия.
Родился, рос, жил и работал на Харьковщине.
Служил в армии на Камчатке.
Не имею, не состоял, не привлекался.
Разменял восьмой десяток. В браке состою уже 41 год
Имею дочь и троих внуков.
Живу в Сиднее с 1997г e-mail автора:Niko1938@gmail.com
Прочитано 4712 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Прочёл, и светло на душе.... Комментарий автора: Безмерно рад что принёс Вам минуту радости.А свет это не от меня. Удачи вам и радости.Пусть Господь просвещает Вас Своим негасимым светом. Будьте верным Его учеником.
Счастья Вам!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
